Крок назустріч

Кім Слейтер «Розумник» (Видавництво Старого Лева, 2018, пер. Ганна Лелів)
У маленькому британському місті вбивають безхатченка, поліція не надто активно береться за це розслідування. Тому в гру вступає допитливий школяр, який мріє стати журналістом, шанувальник книг про Шерлока Холмса і серіалу «Злочин і порядок» Кіран Вудз. Схоже на початок дитячого детективного роману, якби не кілька але: у школі хлопця обзивають «недоумком» і всіляко з нього знущаються, адже він має особливості аутичного спектру, сім’я живе на межі бідності, вітчим постійно знущається з мами і діймає його, а єдина людина, яка насправді піклується про Кірана, бабуся, взагалі десь зникає. Численні перепони, втім, не здатні зупинити цього щирого, безпосереднього і кмітливого юнака, який прагне правди і справедливості. Адже в нього в серці живе любов, здатна подолати найбільші страхи.

«Розумник» – це книжка, від якої «тріскається серце»: захоплива і зворушлива, складна (адже в ній йдеться про соціальні проблеми на кшталт булінгу, наркоманії, бідності й насильства в сім’ї) і водночас дуже мотивуюча

«Франческа, володарка офіцерського жетона» Дорж Бату (Видавництво Старого Лева, 2019)
Очевидно, не всі, хто прочитав першу книжку Доржа Бату про Франческу, вибухово емоційну сицилійку з Центру керування польотами NASA, яка подумки робить складні математичні розрахунки і береться рятувати жука, зрозуміли, що вона народилася з аутизмом. Лише в другій книзі – «Франческа, володарка офіцерського жетона», автор натякає на це, знайомлячи зі ще однією математично обдарованою дівчинкою, але й тут не озвучує діагнозу. Бо Франческа для Доржа, їхніх колег та й усіх читачів книги – не діагноз, і цікава й неповторна особистість, зі своїми перевагами й дивацтвами, завдяки яким вона потрапляє в численні халепи і виплутується із них.

Події книжки так само відбуваються на авіабазі, яка завдяки керівнику, полковнику Вескотту, стала справжнім осередком толерантності і інклюзивності. Бурят-українець і поляк, дівчата з Сицилії і Ямайки, колишня балерина й ексжурналіст – усі почуваються тут максимально рівноцінно й комфортно, адже працюють над однією справою, цінують і поважають одне одного. У цій історії на них чекає ще більше смішних і не дуже ситуацій, кілька бійок і травм, кілька польотів на медичному гелікоптері (щоб порятувати Франческу), трохи потрощеного обладнання і непорозумінь, багато веселощів, нові друзі й цілий безкрайній космос взаєморозуміння і підтримки. Ну й коригування траєкторій супутників NASA – куди ж без цього 😉

Жоель Діккер «Книга Балтиморів» (Видавництво Старого Лева, 2018, пер. Леонід Кононович)
Це родинна сага про стосунки між двома гілками сім’ї Гольдманів – балтиморської та монклерівської. А ще це історія про руйнівне суперництво, заборонене кохання і дружбу, яка хоч і не витримала випробування часом, та все ж принесла чимало незабутніх моментів. Серед них – надзвичайна підтримка, яку брати Гольдмани подарували своєму однолітку й другу, хворому на муковісцидоз. Батьки оберігали його від зовнішніх впливів, лікарі забороняли перенапружуватися, але, як і кожен хлопчисько, він хотів відчути вітер у волоссі, пристрасті спортивних змагань, смак перемоги. І друзі подарували йому цю щасливу хвилинку слави.

Ібен Акерлі «Ларс. LOL» (Видавництво Старого Лева, 2019, пер. Наталя Іліщук)
Норвезька письменниця Ібен Акерлі писала цю книжку як історію про дружбу і зраду, але для нас вона особлива насамперед тим, що один із головних героїв, милий хлопчина Ларс, має не лише турботливого тата і незвичне хобі, пов’язане із світом Гаррі Поттера, а й синдром Дауна. І коли Аманді пропонують стати для нього наставницею, вона – загалом-таки непогана, добра дівчина, думає: «Ну чому саме я?!..». Бо навіть в абсолютно толерантному й інклюзивному норвезькому суспільстві тусуватися з «особливими» однолітками вважається не круто.

Та коли Аманда знайомиться з Ларсом ближче, між ними зав’язується щира дружба, вона розуміє, що глузувати з нього, як це потай роблять популярні однокласниці, – зовсім не LOL. Але її спроба захистити друга перетвориться на жахливу помилку. І ви дуже здивуєтеся, дізнавшись, в який спосіб Аманда виправлятиме її. А ще ця чудова історія неабияк вас розчулить.

Ентоні Дорр «Все те незриме світло» (КСД, 2015, пер. Олександра Гординчук)
Серед полум’я Другої Світової війни зустрічаються двоє – боязкий хлопець і сліпа дівчина, які прагнуть вижити і врятувати найдорожчих людей. Хто вони, яке минуле стоїться за кожним із них і яке на них чекає майбутнє? Історії своїх персонажів Ентоні Дорр сплітає, ніби світлу тонку павутинку – щемливу і сильну розповідь.

Як Марі-Лор, доньці замкаря Паризького природничого музею, яка в дитинстві почала стрімко втрачати зір, вдалося вижити і непогано давати собі раду, зовсім осліпнувши? Усе завдяки батьку, який купував для книжки Жуля Верна мовою Брайля, виміряв кількість кроків, які треба пройти на їхній вулиці, аби потрапити куди треба, і навчив її цьому, а коли переїхали, змайстрував дерев’яну модель нового містечка, аби Марі-Лор змогла «побачити» його на дотик, вивчити і ніколи в ньому не губитися. «Все те незриме світло» – це історія про те, що інклюзивність починається з батьківської любові, з терпіння і винахідливості й величезних старань, завдяки яким дитина з особливими потребами отримує особливі можливості самостійно про себе подбати.

Джулія Волтон «Слова на стінах» (Ранок, 2019, пер. Ольга Розумна)
Якось на уроці хімії 16-річний Адам підняв голову і побачив над собою чорних кажанів з іклами і людськими очима. З цього дня його батьки і вся школа дізналися, що він бачить речі, яких не мав би бачити. Діагноз: шизофренія, лікування: експериментальне, можливість жити життям нормального підлітка: сумнівна. Адже навіть коли стає легше, коли Адама відправляють у звичайну школу, хоч і закритого типу, навіть тоді, коли він знаходить друзів і кохання, його лякають дві речі: що як усі дізнаються про його хворобу і що як ці люди, які стали для нього близькими і важливими, виявляться лише витвором його уяви…

Джулія Волтон береться дестигматизувати ментальні хвороби, які у суспільстві досі викликають чи не найбільше відторгнення, показати світ очима хворого на шизофренію підлітка і спробувати вписати його в звичне суспільство. Тому ця історія – така болісна, відчайдушно-непроста, але водночас надзвичайно важлива.

Лінда Муллалі Гант «Риба на дереві» (Віват, 2019, пер. Дарина Березіна)
В Еллі дислексія, але вона переконана: той факт, що вона ніяк не навчиться читати й писати, свідчить лише про її недостатні інтелектуальні здібності. І старанно приховує його від рідних та учителів, втрапляючи через це в неприємні ситуації і відверті халепи. Аж поки в їхній клас не приходить новий вчитель. Містер Деніел ставиться до них не як до не дуже старанних школярів, а як до унікальних «неймовірнусів», до кожного знаходить особливий підхід. І пояснює Еллі, що її проблема – рідкісна, але не унікальна, а головне – з нею можна впоратися.

«Риба на дереві» – дивовижно тепла історія про дружбу і толерантність, про талант бути справжнім вчителем, про те, як долати перешкоди і відкривати свої здібності, і про те, як самотні аутсайдери, згуртувавшись, стають сильними, яскравими і щасливими.